ІСТОРИКО-КУЛЬТУРНА ЕВОЛЮЦІЯ МИСТЕЦТВА СПІЛЬНОГО ВИКОНАВСТВА: витоки, традиції, імена

Завдання навчального тренінгу:

1.       Познайомити з  історичною періодизацією та  змінами художніх пріоритетів на різних етапах становлення спільного виконавства, збагнути, що цей виконавський різновид   існував ще з музичної практики  первісних людей. Поставши домінуючим за ранньої доби, спільне виконавство формувало своє лице у соціокультурному історичному контексті, під впливом різних глибинних процесів,  визначаючи  принципові особливості свого буття у будь-якому столітті. Кожен етап формування  цього мистецтва ставав своєрідним фокусом,  концентруючи  певні знакові прояви  фаху.

2.       Зрозуміти, коли мистецтво спільної гри як різновид навчання піаністів стало предметом програм музичних закладів –  спершу факультативним, згодом обов’язковим, що втілило вимоги, поставлені інтенсивним розвитком музичного життя у країнах, написанням великої кількості творів для спільного музикування. 

3.       Пізнати найбільших відомих піаністів-концертмейстерів і композиторів, які присвятили себе спільному музикуванню.

Результати: 

Учасники тренінгу дізнаються, що становлення мистецтва спільної гри пройшло складний і довготривалий шлях еволюції:  від універсалізації музиканта-виконавця, відсутності  власного вислову як прояву  індивідуальності,  несформованих виконавських складів і вільної ієрархії  у середині кожного, строкатості тембрових поєднань різних інструментів та імпровізації як провідного  виконавського принципу до формування константних складів, розподілу виконавського партнерства, підвищення та поступового утвердження  вагомої ролі  акомпаніатора-концертмейстера   з проявом власного «я» та педагогічними функціями. Кожна історична доба давала поштовх до формування цього мистецтва: первісний устрій, доба Середньовіччя закладали  фундамент майбутнього визрівання спільного виконавства, водночас формуючи елементи мистецтва піаніста-акомпаніатора; подальші епохи (Ренесанс, Бароко, Класицизм, Романтизм), зберігаючи  активність еволюційного темпу, збагачували цей виконавський різновид,  а ХХ-ХХІ ст. сягнуло найвищого рівня  в утвердженні цього фаху як важливої складової виконавської культури. Пройшовши нелегкий і тривалий  шлях становлення та спростування усталених поглядів щодо визначення «первинності-вторинності» музикантів у  такому форматі співучасті,  цей різновид виконавства сприяв  появі   спеціаліста «піаніст-концертмейстер»  та утвердженню важливості  цієї професії.

• дізнається про відомих піаністів-акомпаніаторів-концертмейстерів, композиторів, які займалися спільним музикуванням;

• переконається, що мистецтво піаніста-концертмейстера є особливим  різновидом  спільної гри, яке базується на двох чинниках – самоцінність як складова фахової довіри до себе з вільним самовисловлюванням кожного з  виконавців дуету, та єдність загального музичного простору для обох;

•  зрозуміє важливість цієї професії у навчальному процесі тріади: ДМШ-музичний коледж/училище–вищий навчальний музичний заклад, також  у функціонуванні різних концертних організацій та інших установ.