Академія інноваційного розвитку освіти

Проблеми створення сучасної системи підготовки кадрів «Освіта через усе життя»

Проблеми створення  сучасної системи підготовки кадрів «Освіта через усе життя»

“Створення умов для розвитку особистості і творчої самореалізації кожного громадянина України, виховання покоління людей, здатних ефективно працювати і навчатися протягом життя, оберігати й примножувати цінності національної культури та громадянського суспільства, розвивати і зміцнювати суверенну, незалежну, демократичну, соціальну та правову державу як невід’ємну складову європейської та світової спільноти” Національна доктрина розвитку освіти

У справі об’єднання людства на основі певних ціннісних підстав і цільових орієнтирів, безумовно, одним із пріоритетних чинників є безперервна освіта. Безперервність виступає у сучасному культурно-освітньому контексті як ідея, принцип навчання, якість освітнього процесу, умова становлення людини. З огляду на це, післядипломну освіту слід розглядати не тільки як систему підвищення кваліфікації та перепідготовки дипломованих фахівців (форму освіти дорослих), а й як компонент неперервної освіти.

Післядипломна педагогічна освіта має на меті неперервне спеціалізоване вдосконалення професійних знань, умінь і навичок педагогічних працівників[2].

Принцип «освіта через усе життя» діє у всіх цивілізованих країнах. Кожна людина сьогодні відчуває брак певних знань і має потребу в їх регулярному оновленні. До професійної перепідготовки і підвищення кваліфікації прагнуть як професійно успішні люди, так і безробітні громадяни, які стали такими через неможливість працевлаштування або відсутність необхідної кваліфікації. Соціологічні дослідження показують, що в сучасних умовах зростає число людей, що продовжують освіту і засвоюють нові для них професії і кваліфікації. Це пояснюється багатьма причинами: швидко застарівають отримані людиною професійні знання; колись популярні професії стають незатребуваними; людина втрачає інтерес до вибраної професії; людина прагне підвищити якість професійних знань і побудувати кар’єру; людина підвищує свою конкурентоспроможність за допомогою здобуття додаткової спеціальності або кваліфікації. Для визначення поняття безперервної освіти використовується низка термінів. У сучасній літературі можна зустріти такі стійкі сполучення: «освіта дорослих» (adult education); «продовжена освіта» (continuing education); «подальша освіта» (further education); «відновлювана освіта» (recurrent education) як освіта протягом усього життя шляхом чергування навчання з іншими видами діяльності, здебільшого з роботою; «перманентна освіта» (permanent education); «освіта протягом життя» (lifelong education); «навчання протягом життя» (lifelong learning). У кожному з цих термінів зроблено акцент на певному боці явища, але загальною є ідея довічної незавершеності освіти для дорослої людини [ 3,4 ].

Вихідні положення галузевої Концепції розвитку неперервної педагогічної освіти (Наказ Міністерства освіти і науки України від 14.08.2013 р. № 1176) ґрунтуються на положеннях Конституції України, законів України “Про освіту”, “Про дошкільну освіту”, “Про загальну середню освіту”, “Про професійно-технічну освіту”, “Про позашкільну освіту”, “Про вищу освіту”, Національна стратегія розвитку освіти в Україні на 2012–2021             рр., Національній доктрині розвитку освіти України у ХХІ столітті, Державних стандартах початкової загальної освіти, базової і повної загальної середньої освіти, рекомендаціях ІІІ Всеукраїнського з’їзду працівників освіти та Форуму міністрів європейських країн “Європейська школа ХХІ століття: Київські ініціативи”, Педагогічній Конституції Європи, ухваленій на ІІ Форумі ректорів педагогічних університетів європейського простору та інших документах і нормативних актах. У зазначених документах визначено сутність неперервної освіти, її принципи та місце в системі освіти України.

У Національній доктрині розвитку освіти України у XXI столітті визначено, що державна політика щодо неперервної освіти здійснюється з урахуванням світових тенденцій розвитку освіти впродовж життя, соціально-економічних, технологічних і соціокультурних  змін[  9].

Неперервна освіта реалізується шляхом забезпечення наступності змісту та координації навчально-виховної діяльності на різних ступенях освіти, які є продовженням попередніх і передбачають підготовку до можливих наступних ступенів; формування потреби й здатності особистості до самонавчання; оптимізації системи перепідготовки працівників і підвищення їхньої кваліфікації (модернізації системи післядипломної освіти на основі відповідних державних стандартів); створення інтегрованих навчальних планів та програм; формування й розвитку навчально-науково-виробничих комплексів ступеневої підготовки фахівців; розвитку і запровадження дистанційної освіти; створення системи навчальних закладів для забезпечення освіти дорослих відповідно до потреб особистості та ринку праці.

У Законі України «Про вищу освіту» від 1 липня 2014 року № 1556-VII зазначається, що державна політика у сфері вищої освіти ґрунтується, зокрема, на принципі «сприяння сталому розвитку суспільства шляхом підготовки конкурентоспроможного людського капіталу та створення умов для освіти протягом життя» ( стаття 3). Важливого значення в системі освіти через усе життя набуває система неперервної педагогічної освіти як умова ефективності інноваційних освітніх процесів, метою якої, згідно з Концепцією розвитку неперервної педагогічної освіти (далі – Концепція) (Наказ МОН України № 1176 від 14.08.2013 р.) є «відтворення людського капіталу та інтелекту суспільства для забезпечення сталого людського розвитку країни через якісну підготовку педагогічних кадрів для всієї сфери освіти, створення ефективної системи підготовки та підвищення кваліфікації науково-педагогічних і педагогічних працівників на основі поєднання національних надбань світового значення та усталених європейських традицій забезпечення розвитку педагогів, здатних у процесі постійного вдосконалення здійснювати професійну діяльність на засадах гуманізму, демократії, вільної конкуренції та високих технологій, а також забезпечувати неперервну освіту громадян, здійснюючи практичну реалізацію освітньої політики як пріоритетної функції держави» [  7].

Згідно з зазначеною Концепцією  , пріоритетними завданнями розвитку неперервної педагогічної освіти є вдосконалення змісту освіти і організації навчально-виховного процесу, посилення інтеграції з наукою та виробництвом, вдосконалення післядипломної педагогічної освіти, оптимізація мережі вищих навчальних закладів, забезпечення соціальної підтримки суб’єктів педагогічної освіти.

«Освіта через усе життя» сприяє адаптації конкретної людини до соціально-економічних умов, що змінюються, дає змогу зняти соціальну напруженість у суспільстві. Безперервна освіта і самоосвіта – провідні чинники побудови людиною професійної кар’єри. Перспективи кар’єрного зростання пов’язані, насамперед, з підвищенням рівня професійної майстерності. Зацікавленість працедавця в кваліфікованих кадрах узгоджується з правом працівника на професійну підготовку, перепідготовку і підвищення кваліфікації. Вирішувати ці проблеми покликана система додаткової освіти і професійного навчання. Професійна підготовка, перепідготовка та підвищення кваліфікації мають інтенсивний і короткостроковий характер.

  • Професійна підготовка – це процес навчання навичок, необхідних для виконання певної роботи, групи робіт.
  • Перепідготовка – це процес отримання нових і додаткових знань з основної та суміжних професій, спеціальності або посади.
  • Підвищення кваліфікації – це процес поглиблення професійних знань та навичок, успішне завершення якого дає можливість виконувати складніші роботи в межах певної професій, спеціальності або посади.

Потреби людини в отриманні професійної підготовки задовольняються установами професійної освіти всіх рівнів. Її тривалість залежить від змісту освітньої програми і результатів навчання. Безумовно, вимоги до професійних компетенцій представників професійних сфер різні і досить високі. Але, крім певного багажу професійних знань і компетенцій, людина повинна володіти загальними компетенціями (інформаційними технологіями, іноземною мовою і комунікативними навичками, іншими видами діяльності), тим, без чого їй буде складно професійно розвиватися. На зростання професійної майстерності людини впливає її установка на саморозвиток, активна позиція і осмисленість того, що вона робить.

Рівень освіти визначає соціальний статус особистості, що, за М. Вебером, складається з трьох величин: рівня освіти, рівня кваліфікації і рівня навичок. Освіта є набутим статусом особистості. Чим вище освіта, тим імовірнішим є набуття вищого соціального статусу. Освіта впливає на статус особистості в суспільстві, задоволеність життям, соціальними умовами і навіть на її самопочуття [ 8 ].

Інноваційний розвиток суспільних процесів України передбачає системний підхід у створенні та впровадженні інновацій. Важливим чинником ефективності цих процесів вважаємо освіту через усе життя, яку розуміємо не лише як освіту дорослих з метою перепідготовки чи підвищення кваліфікації, а й як нову освітню систему, спрямовану на підвищення ефективності інновацій.

Освіта через усе життя повинна відповідати сучасним вимогам, а саме:

  • поєднання світового досвіду організації навчання та новітніх освітніх технологій з найкращими надбаннями традиційної системи навчання;
  • гнучкість та прогностичність;
  • інтеграція рівнів, видів, змісту освіти, навчальних потреб слухачів і держави, суміжних галузей (науки, виробництва тощо);
  • розвиток ключових компетентностей та навичок XXI століття;
  • інноваційність.

Держава здійснює прогноз обсягів і напрямів професійної підготовки в навчальних закладах різного типу й форм власності, створює умови для професійного навчання безробітних з урахуванням змін на ринку праці.

Освітні установи професійної освіти володіють широким спектром освітніх програм, зокрема професійної підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації робітничих кадрів та фахівців. Сьогодні найважливішим завданням саме неперервної освіти визнається створення умов для всебічного гармонійного розвитку кожної людини, незалежно від віку, попередньо здобутої професії або спеціальності, місця проживання, але з обов’язковим урахуванням її індивідуальних особливостей, мотивів, інтересів, ціннісних настанов: “метою неперервної освіти є розвиток особистості в періоди як її фізичного і соціально-психологічного дозрівання, розквіту і стабілізації життєвих сил та здібностей, так і в періоди старіння організму, коли на перший план висувається завдання компенсації функцій і можливостей, що втрачаються”.

Досвід розвинених країн доводить, що стара філософія освіти себе вичерпала, сьогодні освіта вже є не підготовкою до життя, як було 40–50 років тому, а власне, і є способом життя. Людина повинна постійно вчитися, і саме навчання протягом життя стає формою захисту особистості проти невизначеності та непередбачуваності у сучасному світі.

Міністри освіти країн ОЕСР у 1996 році визнавали, що у ХХІ сторіччі освіта впродовж життя буде життєво важливою для кожного і має бути доступною для всіх. Визнання цієї політики обумовило зміни у підходах до реформування освіти на наступні роки, зокрема, фундаментальні зміни у навчальних програмах та педагогіці, зростання ролі мотивації до постійного підвищення рівня освіти. На конференції міністрів освіти європейських країн у Мілані (2003 рік) комісар ЄС Вівіан Редінг зазначила: “…соціальне і економічне зростання у Європі значною мірою залежить від політики в галузі освіти. Порівняно з минулим, ця політика повинна враховувати новий елемент: технології, які застарівають кожні п’ять років. Таким чином, нам слід розв’язати проблему: як заохотити європейських громадян до безперервної освіти” [  1]..

Освіта впродовж життя є необхідною передумовою розбудови економіки на базі знань, економіки, що заохочує організації та людей пізнавати, створювати, поширювати та використовувати знання більш ефективно для економічного та соціального розвитку. Суттєвий внесок у розвиток засад економіки знань було зроблено самітом Європейської Ради у Лісабоні (березень 2000 року), який серед стратегічних цілей розвитку Європейського Союзу до 2010 року визначив підготовку до переходу до цифрової економіки та суспільства, що базується на знаннях. Перший форум з економіки знань, що відбувся у Парижі (лютий 2002 року) під назвою”Розбудова економіки знань – можливості та виклики для країн-претендентів на вступ до ЄС”, фокусувався на підходах до формулювання політики по чотирьох складових економіки знань: економічного та інституційного режиму, освіченого та кваліфікованого населення, інформаційної інфраструктури та національної інноваційної системи. На саміті Європейської Ради у Барселоні (березень 2002 року) європейські уряди зобов’язалися активізувати наукові дослідження та інновації шляхом збільшення видатків на ці цілі. Передбачається реструктуризація європейського наукового простору у, справді, конкурентний, мобільний дослідницький ринок, реалізація Інноваційної програми для європейської спільноти, що сприятиме вільному обігу технологій, поряд із вільним обігом товарів, і на цій основі просування та більш ефективне використання інновацій. Другий форум з економіки знань у Гельсінкі (березень 2003 року) був присвячений упровадженню стратегій економіки знань у країнах Центральної та Східної Європи. Представники всіх запрошених країн-кандидатів, а також Росії, України та Туреччини у своїх доповідях демонстрували результати впроваджених програм і заходів по одній із чотирьох складових стратегії. За результатами досліджень, доведено необхідність врахування п’ятої складової – держави як ініціатора та координатора впровадження економіки знань в усі сфери життєдіяльності країни.

Упровадження навчання впродовж життя необхідне для забезпечення динаміки генерування знань, посилення їх впливу на розвиток науки і техніки, економічне зростання та конкурентоспроможність.

Ефективним засобом розвитку системи безперервної освіти є створення корпоративних університетів, що забезпечують чергування одержання фундаментальних знань із практичною діяльністю. Розвиток безперервної освіти дає змогу створювати умови для формування гнучких освітніх траєкторій і вирівнювання доступу до якісної освіти на всіх рівнях освітньої системи, забезпечує набір освітніх послуг, що відповідають динамічному розвитку потреб особистості, суспільства, економіки.

різноманіття пізнавально-інформаційних запитів різних верств населення, що зростає, неможливо задовольнити в межах наявних форм традиційної освіти. Загострюється проблема невідповідності сформованої системи освіти новим потребам суспільства й людини. Це породжує вимогу іншого підходу до організації масової освітньої діяльності дорослих – навчання повинне відповідати різнорівневим інтересам і можливостям громадян, органічно вписуватися в їхній спосіб життя, враховувати специфіку запитів того чи іншого контингенту й навіть окремих груп населення. Процеси безперервної освіти розуміються тепер не тільки як «навчання протягом життя» (lifelong learning), а й як «навчання шириною в життя» (lifewide learning). Останнє акцентує увагу на розмаїтості видів освіти – формальній, неформальній, інформальній, – які супроводжують будь-яку сферу життєдіяльності сучасної людини.

Навчання протягом життя виходить на чільні позиції у світових освітніх процесах, це диктується базовими тенденціями сучасного розвитку людства. Тому для України вкрай важливо найближчим часом вжити дієвих заходів для подолання відставання у цій сфері.

Навчання протягом життя на національному рівні повинне бути визначено як повноправне освітнє поле з відповідною увагою до  контролю й перевірки якості та забезпеченням визнання різноманітних форм освіти. На часі розробка Концепції та Програми розвитку в Україні системи освіти протягом життя, в яких потрібно визначити такі ключові моменти:

  1. Визначення моделей для оцінки й визнання попереднього навчання.
  2. Зв’язок національних моделей для визнання попереднього навчання з європейською структурою кваліфікацій, збільшення порівнянності й прозорості.
  3. Створення критеріїв та механізмів визнання й утвердження неформальних видів освіти в навчальній та професійній діяльності.
  4. Визначення основних навичок і ключових компетенцій. Скорочення істотних розходжень з країнами ЄС у сфері основних навичок і ключових компетенцій.
  5. Підготовка персоналу для системи навчання протягом життя за такими напрямами діяльності:
  • викладання;
  • управління;
  • науково-аналітичного забезпечення;
  • використання новітніх технологій;
  • планування навчальних програм;
  • підтримки (технічної, адміністративної, організаційної).

Рис. 1. Кореляція рівня попередньої освіти дорослого населення країн ЄС із залученістю до різних форм здобуття освіти

Необхідно сприйняти модернізацію та адаптацію освіти до нових ринкових умов як складну соціокультурну дію, що вимагає впровадження особливої політики, державної та громадської підтримки, програмування новацій, соціальних проектів, експериментів у цілому комплексі безпосередніх соціальних дій.

ЛІТЕРАТУРА

  1. Болонський процес у фактах і документах / упоряд. : М. Ф. Степко, Я. Я. Болюбаш, В. Д. Шинкарук [та ін.]. — К. – Тернопіль : Вид-во ТДПУ ім. В. Гнатюка, 2003. — 52 с.
  2. Вища освіта України і Болонський процес: навч. посіб. ; за ред. В. Г. Кременя. — Тернопіль : Навч. книга – Богдан, 2004. — 383 с.
  3. Making a European area of lifelong learning a reality. – http://ec.europa.eu/education/
  4. Высшее образование в XXI в.\: подходы и практические меры (ЮНЕСКО, Париж, 5–9 октября 1998 г.) // Alma mater. —1998. — № 11. — С. 3–9 ; № 12. — С. 22–26 ; — № 1. — С 30–37.
  5. Про освіту: Закон України від 23.05.1991 р. № 1060-XII[Електронний ресурс]. Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/1060-12/page2.
  6. Зязюн І.А. Неперервна освіта як основа соціального поступу / І.А. Зязюн // Неперервна професійна освіта: теорія і практика : зб. наук. праць. – К. : Вид. центр НТУ “ХПІ”, 2001. – Ч. 1. – С. 15–23.
  7. Концепція розвитку неперервної педагогічної освіти : Наказ Міністерства освіти і науки України від 14.08.2013 р. № 1176 [Електронний ресурс]. – Режим доступу:http://osvita.ua/legislation/Ser_osv/36816/.
  8. Вебер М. Основные понятия стратификации // Человек и общество. Хрестоматия / Под ред.. С.М.Макеева. – К.: Институт социологии НАН Украины, 1999. – С. 85-106.
  9. Національна доктрина розвитку освіти України у XXI столітті : Проект / Міністерство освіти і науки України ; Академія педагогічних наук України // Освіта України. –2001. – № 29. – С. 4–6.
  10. Національна стратегія розвитку освіти в Україні на період до 2021 року : Указ Президента України від 25.06.2013 р. № 344/2013 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.president.gov.ua/ru/ documents/ 15828.html.

Н.М. Гончаренко, начальник відділу координації наукової роботи Державної наукової установи “Інститут інноваційних технологій й змісту освіти“ Міністерства освіти і науки України, канд. психол. наук

Стаття надрукована в журналі “Післядипломна освіта в Україні” №2/2014. 

Skip to toolbar