Академія інноваційного розвитку освіти (АІРо)

Проблеми художньо-педагогічної інтерпретації творів мистецтва

Проблеми художньо-педагогічної інтерпретації творів  мистецтва

Проблеми художньо-педагогічної інтерпретації творів мистецтва

Проблеми художньо-педагогічної інтерпретації творів мистецтва

5 (100%) 1 голос[ів]


Мистецтво є найважливішим засобом пізнання світу. У свідомості сучасної людини завдяки розвитку наукового знання світ розподіляється на безліч компонентів, тому одне з найважливіших завдань мистецтва – збереження цілісності особистості, культури, життєвого досвіду людства. Мистецтво відтворює, моделює і дублює різні форми й види людської діяльності. Воно сприяє формуванню та глибшому розумінню, усвідомленню цілісної ідеї світобудови.

У Концепції художньо-естетичного виховання учнів у загальноосвітніх навчальних закладах зазначається, що мистецтво має унікальні можливості впливу на людину, тому художньо-естетичне виховання потрібно розглядати не лише як процес набуття художніх знань і вмінь, а, насамперед, як універсальний засіб особистісного розвитку школярів на основі виявлення індивідуальних здібностей, різнобічних естетичних потреб та інтересів. Перед учителем стає завдання в процесі сприймання, інтерпретації творів мистецтва і практичної художньо-творчої діяльності формувати в учнів особистісно-ціннісне ставлення до дійсності та мистецтва, розвивати естетичну свідомість, загальнокультурну і художню компетентність, здатність до самореалізації, потребу в духовному самовдосконаленні [2].

Тож, одним із ключових умінь є здатність до художньо-інтерпретаційної діяльності школярів, що допоможе реалізувати основні навчально-виховні завдання загальної системи освіти та забезпечити формування високого рівня художньої культури учнів. Достатній рівень сформованості компетентності у сфері мистецької освіти дає змогу школярам розуміти твори мистецтв, самостійно інтерпретувати їх, творчо здійснювати художньо-педагогічну діяльність у школі.

Аналізуючи стан викладання мистецьких предметів у школі, визначається необхідність концептуального перегляду та оновлення поглядів на проблеми інтерпретації мистецьких творів на уроках художньо-естетичного циклу. Актуальність проблеми дослідження підсилюється ще й тим, що в поширеній практиці шкільної мистецької освіти інтерпретація мистецького твору зазвичай замінюється аналізом, тобто розбором, виявленням авторського задуму, деяких особливостей форми та історико-художнього значення твору, а особистісний аспект його сприйняття, як правило, залишається осторонь , тоді як твір мистецтва завжди повинен спонукати учня до співтворчості, надавати можливість додати власні міркування.

Проблема інтерпретації отримала широко аспектне висвітлення, зокрема в працях із філософії (Г. Гадамер, Ю. Лотман, Г. Богін та інші). Діалогічний характер інтерпретації художніх текстів розглядав у своїх працях М. Бахтін. У психології ці проблеми розкривали вчені Л. Виготський, О. Костюк, О. Леонтьєв, С. . Рубінштейн та ін, у мистецтвознавстві – Н. Жукова, І. Кузнєцова та ін.

Проблема художньо-педагогічної інтерпретації творів мистецтва розкрита українськими вченими Л. Масол, Г. Падалкою, О. Рудницькою, О. Щолоковою та ін.

У статті маємо за мету розглянути підходи до інтерпретації творів мистецтва на прикладі методичних рекомендацій Франсуази Барби-Галль (Франсуаза Барб-Галль) французького мистецтвознавця, викладача «Школи Лувра», голови асоціації CORETA («Комментарий regarder ООН таблица» – «Як говорити з дитиною про мистецтво »), консультанта Міністерства освіти Франції.

Термін «інтерпретація» (лат.  interpretatio ) – роз’яснення, тлумачення – вживається відносно наукових та літературних текстів, а також творів образотворчого мистецтва; ще цей термін розуміється як відтворення (наприклад – у музиці).

У філософському словнику знаходимо такі тлумачення цього терміна:

  • у широкому розумінні – як зображення, дешифрування або моделювання однієї системи (тексту, твору чи подій, фактів життя) в іншій, більш конкретній, визначеній, зрозумілій, наочній або загальноприйнятій системі, тобто розкриття змісту чогось;
  • у мистецтві – як форму відтворення художнього явища в кодах творчості. Таке відтворення є характерним для виконання художнього тексту (літературного, музичного, театрального тощо), у ході якого відбувається його конкретизація, здійснюється співучасть виконавця в реалізації можливих варіантів передачі змісту цього тексту;
  • у сучасній логіці та методології науки – як встановлення систем об’єктів, які складають предметну область значень базових термінів теорії, що досліджується, і задовольняють вимогам істинності її положень [5].

Наприкінці ХХ ст. у мистецькій педагогіці спостерігається зростання інтересу до проблеми художньо-педагогічної інтерпретації. Л. Масол зазначає, що замість традиційного аналізу творів мистецтва необхідно ввести в педагогічну практику поняття «інтерпретація творів мистецтва», адже принципового значення набуває пошук у мистецтві особистісно значущих смислів, співзвучних власному духовному світу особистості, її художньо-естетичного досвіду [3].

О. Щолокова наголошує на тому, що в педагогічній діяльності проблема художньої інтерпретації збігається з більш широкою проблемою «переплавки» мистецтвознавчих знань у педагогічні. Таким чином, об’єктивні знання про твір мистецтва необхідно поєднати з художнім досвідом учнів, активізувати їх творчий потенціал, визволити глибинні шари їх світовідчуття. Вчитель стає провідником у цілісний світ мистецтва [6; c.93].

Довгі часи в мистецькій освіті панував монологічний характер викладання. В останні роки можна відмітити суттєві ознаки змін у цьому питанні. Передові вчителі-експериментатори активно почали застосовувати діалогічні методи навчання в процесі викладання мистецьких дисциплін. Оскільки в західних країнах ця тенденція почала впроваджуватися раніше, ми в статті звернемося до досвіду європейського мистецтвознавця, а саме, до методичних рекомендацій Франсуази Барб-Галль (Франсуаза Барб-Галль) французького мистецтвознавця, викладача «Школи Лувра», голови асоціації і CORETA (« Комментарий regarder ООН таблица »-« Як дивитися на картину »). Барб-Галль зазначає, що «мистецтво дає можливість дітям сформувати вільний і різнобічний погляд на світ. Це спосіб відкрити життя, отримати новий досвід, сформувати власну світоглядну модель. Саме в мистецтві дитина може знайти те, що ще не може висловити чи навіть збагнути. А картини допомагають їй це відчути й усвідомити. Є картини, із якими діти стають справжніми «друзями», до яких постійно повертаються. Це – як мати улюблену книжку чи місце. Це додатковий шанс відкрити щось абсолютно нове »[4].

У своїй книзі «Як розповісти дітям про картини» Барб-Галль рекомендує, як поділитися з дітьми вміннями насолоджуватися мистецтвом. Посібник Барб-Галль не містить у собі художні або історичні знання, це не є історичний текст, він не має звичних історичних розділів або спеціальних фахових термінів. Авторкою викладено просту логіку базисних запитань, які надають можливість «не прикидатися, що розумієте мистецтво, а дійсно стати більш свідомим у розумінні мистецтва».

Ця книга неодноразово перевидавалася на Заході, вона перекладена вісьмома мовами, українського перекладу поки що немає. Посібник є універсальним та демократичним. Як відмічає авторка, від читача не вимагається мати історичну або мистецтвознавчу підготовку (такий матеріал є актуальним для наших учителів художньої культури, які за своєю більшістю не мають спеціальної підготовки). Книга побудована у вигляді питань і відповідей. Усі відповіді не є догмою, це лише ключ. Барб-Галль дає варіанти, які ми самі можемо змінювати, вони створюють поле для міркувань та фантазії.

Перший розділ має назву «Гарний старт» («хороший старт»). Авторка розповідає про те, як зробити відвідування музею приємним і корисним, як розвивати інтерес дітей до картин.

Барб-Галль пропонує нам пригадати наші дитячі враження від відвідування музею. Задати собі питання: якщо враження негативні, то що спонукало цьому; якщо позитивні, то що посприяло? Це нагадує рекомендації К. Роджерса «постояти в чоботях дитини».

Барб-Галль рекомендує висловлювати свої почуття От творів мистецтва . «Скажіть дитині, що Вам подобається ця картина або що Вам не подобається, що ця картина викликає у Вас посмішку або інтригує. І дитина, скоріше за все, виявить бажання знати: чому це так, захоче відкрити таємницю. А ще краще, якщо Ви скажете, що не знаєте, чому Ви саме так себе відчуваєте. Скажіть про свої почуття і запитайте дитину про її думку. Трішечки терпіння – й вона сама Вам дасть відповідь. Завжди пам’ятайте, незважаючи на те, яке ставлення інших до живопису, важливе суб’єктивне значення, думка дитини »[1; С.12]

Ще одна з корисних порад, яку надає авторка, – утримуйте себе . Насамперед, ми повинні не поспішати розкривати занадто багато з того, що ми бажаємо показати дитині. Поспішаючи, ми завадимо їй самій отримати задоволення від знайомства з картиною, вважає Барб-Галль. Вона наголошує, якщо ми надамо вичерпну інформацію, розкриємо свої емоції і свою думку, що ж залишиться для дитини? «Дайте дитині простір і тишу, щоб вона знайшла свої слова. Звичайно, якщо Ви будете просто мовчати, стоячи біля картини, Ви навряд чи будете переконливим. Але говорити дуже багато й занадто впевнено про те, що Ви знаєте, теж не досить корисно »[1; гр. 13].

У наступному параграфі першого розділу авторкою надаються маленькі секрети успішного візиту до галереї. Прості правила, які забезпечать успішний візит до музею, виставки, картинної галереї. Правила, з одного боку, дуже прості, а з іншого – ми розуміємо, що на практиці ігноруємо їх.

Наведемо декілька правил. Перше правило: « Похмурий день візиту ». Барб-Галль акцентує увагу на те, що багато людей вважають, що найкращий час для відвідування галереї є день, коли йде дощ. У день, коли світить сонце, сім’я, наприклад, краще робитиме щось інше, ніж зачиниться у закритому просторі з картинами. Автор зазначає, що це погана ідея. Відвідування галереї повинно бути позитивним вибором – приводом для свята. Набагато приємніше бачити картини в сонячний день. Барб-Галль із гумором зазначає: «Є небагато речей ще більш сумних, ніж стояти в черзі для того, щоб залишити мокрі плащі та парасольки в гардеробі» [1; С.14].

Друге правило: « Обирайте ваш шлях до галереї поблизу » . Ми дійсно, йдучи з дитиною, часто чули запитання: «Ми все ще не дійшли?». Якщо галерея знаходиться дуже далеко, краще не ходити. До того часу, як ви туди потрапите, настрій дитини буде зіпсований. Ще одне правило: « : Не залишайтеся занадто довго в галере · Споры · » (не треба намагатися побачити все). У тисячу разів краще подивитися 5 хвилин, ніж навчати протягом години. Завжди нам потрібно пам’ятати, нагадує Барб-Галль, що півгодини дитині вистачить для відвідування галереї, чим молодша дитина, тим менше часу потрібно.

На важливе питання: «Що показувати дітям?» Авторка відповідає в наступному параграфі першого розділу.

Автор виокремлює три вікові категорії дітей: 5-7 років; 8-10 років; від 11-13 і вище. Це, безумовно, не є чіткими межами, а скоріше орієнтирами.

Так автор вважає, що дітей 5-7 років приваблює:

  • теплі яскраві кольори. Статистика стверджує, що улюблений колір найменших дітей червоний;
  • категорично контрастні форми й кольори, без відтінків (як у LEGO -конструкторі);
  • мистецтво, яке відтворює текстуру (тканина, волосся, вовна і т.ін.), відбувається залучення відчуття дотику, а також зору;
  • зображення людей – жінка, дитина, знайомі місця – будинок, село, сад, село, пляж (такі суб’єкти часто зустрічаються в картинах імпресіоністів);
  • зображення рухів і знайомих поз: праця, сон, плавання, падіння, танці тощо;
  • чітке вираження емоцій – любов, сміх, плач або подив у картинах будь-якого періоду;
  • простота композиції з одною центральною особою, небагато інших елементів;
  • найдрібніші деталі. Діти часто насамперед помічають саме їх.

Барб-Галль підкреслює, що діти 5-7 років знаходяться в «царині уяви». Коли бачать картину, вони легко придумують свою власну історію: «Вона плаче, тому що …», «Можливо, він тільки що зробив …». Коли вони бачать абстрактні картини, часто пов’язують кольори і форми з реальними об’єктами, так жовте коло стає сонцем чи місяцем. «Це прекрасно: це їх спосіб розуміння побаченого. В цілому, коли дітям дозволяють інтерпретувати абстрактне мистецтво як вони бачать, це пробуджує їх цікавість. Навіть банальні або несподівані матеріали (гілки, шматочки пластику, сміття, каменю), які часто зустрічаються в сучасному мистецтві, можуть щось нагадати дітям і забезпечити плацдарм для уяви »[1; С.19].

Незалежно від того, які картини діти переглядають, завжди можна допомогти збільшити їх інтерес, поставити низку простих питань: «? Чи не вважаєте ви, що …», «? Що вас змушує думати саме так», «Ви коли-небудь бачили щось подібне »Автор рекомендує допомогти дітям зрозуміти поняття такі, як світло -? темрява (світло тіні), важкий -легкий, прозорий – непрозорий, товстий – тонкий, точні – розпливчасті, які вони можуть використовувати пізніше, коли будуть переглядати інші картини. Найкращим є навчити дітей добре бачити, дозволити проявити їм свою уяву й показати, що кожна картина унікальна.

Дітям 8-10 років, вважає Барб-Галль, будуть цікавими:

  • картини, сповнені кольору або контрасту: у цьому вони схожі з дітьми молодшого віку;
  • картини, у яких відображені історичні події;
  • чітко зображені характери певного типу: гарні хлопці, погані хлопці, герої, невдахи і т.ін. Ці типи з’являються знову й знову в фільмах, мультфільмах і комп’ютерних іграх; дітям вони вже відомі;
  • ситуації конфлікту, де добро перемагає зло. Картини, у яких герої сміються чи знущаються, страшні картини;
  • дивні чи жахливі на вигляд люди;
  • картини, де зображується повсякденне життя в різні епохи;
  • діти можуть зупинитися на перегляді переднього плану картини досить довго, щоб відчути себе її частиною.

Барб-Галль рекомендує використовувати візуальні орієнтири дітей. Дитячий візуальний світ не обов’язково насичений високо естетичними образами, він скоріше населений персонажами з фільмів, відеоігор і мультфільмів, які, як правило, є героїчними. Тому, якщо ми говоримо про добро і зло, наприклад, ми можемо використовувати як приклад образ Людини-павука. Такі ідеї лежать в основі багатьох аспектів живопису або скульптури, зокрема в міфологічних чи біблійних сюжетів.

Барб-Галль вважає, що дітей 11-13 років цікавить:

  • особистість художника й основні моменти його життя;
  • чому картина була написана саме в цей момент життя художника;
  • спосіб написання картини, наприклад, ілюзія глибини, створена з використанням перспективи;
  • техніка, яку використовує художник або скульптор, візуально висловлює почуття або думки. Наприклад, що створює враження руху? Що викликає думка про владу або створює гармонію в портреті? Як реальність була стилізована для того, щоб зробити її більш інтенсивною?
  • час, необхідний для створення робіт;
  • символи, які слід лише розшифрувати й вони стають доступними до цілої мережі прихованого сенсу. Чому голуб на цій картині? Що мав на увазі художник, коли зобразив запалену свічку?
  • порівняння робіт одного художника з іншими.

Автопортрети особливо підходять для цього: Рембрандта, Ван Гога й Гогена. Яким би не був предмет, це також спосіб навчитися розпізнавати характеристики різних періодів у кар’єрі художника:

  • порівняння робіт різних художників, які займаються такою ж або аналогічною технікою;
  • зв’язок між роботою художника та історією. Навіть якщо це лише паралелі між тим, що читали в книгах, вивчали на уроках історії, щоб краще зрозуміти контекст картини;
  • скільки коштує робота.

Барб-Галль попереджає нас, щоб ми не забували: діти цього віку мають менше вільного часу: у них відбулося збільшення робочого навантаження в школі; вони втрачають частину своєї безпосередністю; їм вже відомо багато речей, і, як правило, вони можуть зробити висновки про те, що вони бачать («Це нісенітниця», «Це погано виконано» або «Який у цьому сенс?»). Якщо ми скажемо дітям, що вони не мають рацію, ми відразу відіб’ємо в них бажання до будь-якого діалогу. Барб-Галль рекомендує нам бути відкритими, запитати їх думку, обмінюватися інформацією, ставити питання й порівнювати. Це делікатний спосіб змусити їх бачити те, що вони, можливо, пропустили під час першого перегляду.

Барб-Галль відзначає, що це вік, коли оголеність змушує дітей відчувати себе незручно, але це не означає, що ми повинні уникати або ігнорувати такі полотна та скульптури. Найкраще зосередитися, рекомендує авторка, на значенні живопису (оголеність героїв, символічний зв’язок із істиною, зміни в моді, наскільки пропорційне тіло, анатомічні дослідження, якими фарбами передається колір шкіри і т.ін.

Другий розділ книги має назву: «Не все знати – це нормально» («Все в порядке, не знаю»).

Рано чи пізно, зауважує Барб-Галль, дітей будуть турбувати питання, про які ми ніколи навіть не думали раніше. «Раптом ви виявляєте, що у вас немає підказки, як відповісти. Але хто говорить, що ви повинні знати все? »

Далі автор дає відповіді на поширені запитання та репліки дітей. Наприклад: можна почути від учнів: «Це дурниця». На це рекомендує Барб-Галль відповісти таке: «Просто тому, що ви не знаходите орієнтири для розуміння змісту картини не означає, що їх там немає. Може бути, ви просто ще в змозі розшифрувати їх. Засудити картину тільки тому, що ви її не розумієте – це є нонсенс. Інакше кажучи, ми не говоримо, що той, хто говорить мовою, яку ми не розуміємо, це нісенітниця: нам просто потрібен перекладач. Картина, як і мова, іноді краще просто визнати, що ви не навчилися перекладати її ». [1; C.26]. Або таке питання: «Чому існує так багато релігійних картин?». Автор пропонує відповідь: «В Європі християнська релігія відігравала домінуючу роль у суспільстві. Церква використовувала картини для поширення своє інформації. Книги були вкрай рідкісними, багато людей не вміли читати. Тому більшість людей дізналися про Священне писання через картини. Вже тоді розуміли, що картини зачіпають емоції більш безпосередньо, ніж мова, та більше впливають на запам’ятовування »[1; c.43].

Для учнів може бути досить цікавою інформація, яку наводить Барб-Галль щодо ціни картин. Аукціонні ціни варіюють залежно від рідкості картини та періоду творчості художника, до якого вона належить. Як орієнтир Барб-Галль наводить деякі ціни останніх аукціонів, наприклад, портрет доктора Гаше Ван Гога, 1890 р, продано за 43 млн фунтів стерлінгів (82,5 млн долларів) у 1990 році на аукціоні «Крістіс» у Нью-Йорку.; «Бал у Мулен де ла Галетт» П’єр-Огюста Ренуара, 1876 р., Продана за 44 млн. фунтів стерлінгів (. 78 млн долларів) у 1990 році на аукціоні Сотбіс у Нью-Йорку; «Хлопчик з трубкою Пікассо», 1905 р. коштував 58000000 фунтів стерлінгів (104 млн долларов) у 2004 році на аукціоні Сотбіс у Нью-Йорку.

Так, у другому розділі для вчителя подається понад 90 питань та відповідей, які допомагають систематизувати знання і зрозуміти, як давати відповіді на складні запитання дітей.

У третьому розділі книги «Як дивитись на картини» («Как смотреть на картины») автор прагнула допомогти нам поглянути на картини. Вона пропонує свого роду «Керівництво користувача», щоб допомогти нам краще оцінити будь-яку картину. Зміст картини пояснюється крок за кроком, дотримуючись розвитку інтересу, який росте залежно від віку дітей і рівня сприйняття глядача. Рамки встановлюються не жорсткі. Автор наводить низку питань та коментарі до них. Пропонує перечитати їх, а потім обрати деякі (кожен пункт стоїть окремо і може бути використаний незалежно від інших), питання та коментарі автор наводить, щоб надихнути на майбутні міркування. Важливо, говорить Барб-Галль, навчитися довіряти своїм власним очам.

У книзі зібрані роботи так, щоб дати підґрунтя для кращого розуміння багатьох картин від середньовіччя до наших днів. Усі вони є важливими в історії мистецтва, їх можна побачити в музеях і про них розповідається у багатьох книгах.

Автором складність питань позначається певним кольором. Червоний: для 5-7 літніх (або для початківців). Перше й найголовніше: визначити, що саме ми бачимо на картині, її елементи. Жовтий: 8-10 років (або проміжний). Трохи більше запитань, пошук привести до глибшого розуміння живопису. Синій: 11-13 років (або розширений). Всього автором наведено 30 картин, до яких поставлені запитання й наведені відповіді. У картинах спостерігаємо ставлення до зовнішнього світу, описано мотиви художника, а також історичне значення картини. Для прикладу наводимо питання та відповіді, які викладені Барб-Галль до картини «Народження Венери» (1485 р.), С. Боттічеллі (див. Додаток).

На уроках мистецтва головним для вчителя є емоційний розвиток учнів. Навчити школярів не лише бачити живопис, а відчувати його, потребує справжньої майстерності від учителя. Упровадження сучасних підходів до формування вмінь інтерпретувати твори мистецтва надає можливість сформувати в учнів сталу мотивацію до споживання продуктів мистецтва, естетичну потребу, яку вони захочуть задовольняти відвідуючи галереї, виставки, музеї тощо.

Безумовно, існує багато підходів та методів до розвитку в учнів умінь інтерпретувати мистецтво. Запропонована технологія Барб-Галль може бути корисною як викладачам, так і батькам, усім, хто має бажання долучити дітей до чарівного світу мистецтва. Підходи автора допомагають подолати невпевненість та зрозуміти, що світ живопису відкритий для всіх.

Майстерно в посібнику виконано завдання розповісти читачам про живопис так доступно, щоб пробудити цікавість, бажання спостерігати за картиною, вдивлятися в усі деталі, ставити питання та знаходити відповіді. Читаючи книгу, вчитель художньої культури, який не є фахівцем живопису, може відчути полегшення і зрозуміти, що зацікавити дітей живописом не так вже і складно. Процес активного вивчення картин стає цікавим для усіх суб’єктів навчання і сприяє естетичному та емоційному розвитку дітей.

Додаток.

«Народження Венери» С. Боттічелі.

  1. Питання, позначені червоним кольором.

«Вона зовсім гола! Звичайно, вона тільки-но народилася. Молода жінка поряд із нею збирається допомогти їй одягтися. Це незвичайне народження, тому що це народження богині. За переказами, Венера була вже дорослою, коли вона народилася.

Де її батьки? Вони на картині, але не у вигляді людей. Батьки Венери, як зазначає міфологія, були Море й Небо. Таким чином, вона тільки-но вийшла з моря, і вітер робить піну на морських хвилях. Венеру ще називають пінонародженою.

Чому вона стоїть на ракушці (мушлі)? Якщо вона б пливла, ми не змогли б побачити її чітко, художник не хотів, щоб це виглядало, неначе вона докладає зусиль, – це не личить богині. Таким чином, він дав їй свого роду човна. Мушля красива і є природним об’єктом, красивої форми й кольору. Це ідеально підходить для Венери, богині краси й любові.

Хто ця жінка, яка подає їй одяг? Вона одна з трьох грацій (римських богинь веселощів та життєвих радощів), які є традиційними супутниками Венери. На її сукні є незліченні квіти й багато розкидано квітів навколо неї, тому що Венера народилася у весняний час. Вона швидко та легко біжить, щоб не пропустити прибуття Венери. Вона вже підняла руку, щоб покласти плащ на плечі.

Існують дві інші фігури ангелів? Ні, вони не ангели – це міфологічна картина, а не християнська. У них є крила, тому що вони живуть на небі. Чоловіка звуть Зефір і жінка – Аура (вони вітри). Вони ніжно дують, підганяють Венеру до берега. Художник показує їх дихання світлим кольором. Зефір дує сильніше, ніж Аура. Його подих піднімає волосся Венери і широкий плащ, який тримає грація.

2.Питання, позначені жовтим кольором.

Які квіти зобразив художник? Троянди всюди оточують Венеру: троянди завжди супроводжують її як символ любові та краси. За легендою троянди з’явилися відразу на землі, там, де вона вперше ступила на берег. На сукні грації є квіти мірти, які залишаються вічнозеленими і є символом безсмертя.

Чому вітри не мають однаковий колір шкіри? Тому що художник хотів показати два вітри різної сили, він показав їх як чоловіка і жінку. Традиційно чоловічі фігури пофарбовані темніше, шкіра матова, так, як би вона була загоріла на сонці. Жінка, як правило, показана з дуже світлою шкірою, ніби вона завжди була захищена від сонця, так, що вона здається м’якшою, більш тонкою і тендітнішею.

Венера має мрійливий вираз. Вона замріялась. У неї відсутній погляд, як у мандрівника. Вона не дивиться ні на кого, її розум в іншому місці, ніби вона пригадує далеке місце, звідки вона родом. Надаючи обличчю такий вигляд, художник наче хотів нам зробив натяк: не досить, щоб ми побачили, яка красива Венера, ми також повинні розуміти, що її краса приходить з іншого світу, який ми не можемо знати чи розуміти, де все має бути ідеально, таким, як є вона.

Хвилі не дуже реалістично намальовані. Природа не є предметом живопису. Художник хотів показати море, не намагаючись намалювати точне відтворення його. Маленькі хвилі на поверхні води, вони не виглядають природними, але вони показують рух.

Чому богиня стоїть на одній нозі? Ця поза називається Контрапост (протилежність). Це дає пружність і приємні лінії, надає набагато більше елегантності, ніж якщо б модель стояла обома ногами на землі. Контрапост використовувався в багатьох стародавніх скульптурах, і художники часто були в натхненні цим поворотом тіла. Навіть сьогодні моделі в показі мод і в рекламних фотографіях стоять, як Венера на картині, переносячи вагу на одну ногу.

Венера частково охоплює себе рукою, деяки частини тіла прикриваються волоссям. Вона прикриває приблизно те, що в наші часи прикриває купальники. Традиція вимагає, щоб Венера була цнотливою. Її жест заснований на традиціях стародавньої статуї, яку називали Венерою Pudica (по-латині означає pudica цнотлива, доброчесна і скромна).

  1. Питання, позначені синім кольором.

Чому на цій картині майже не має тіні? Вся картина була пофарбована з використанням дуже легких, ніжних кольорів, щоб показати надзвичайну красу Венери. Її тон шкіри нагадує нам про перлину або перламутровий колір. Вона сяє, і картина показує, як світ перетворюється на сяйво. У правій частині картини, з апельсиновими деревами, трохи темніше, але загальний ефект видається, що Венера буде проганяти пітьму.

Чому Венеру завжди показували голою? Вона майже завжди показана оголеною, тому що вона є надприродною істотою. Вона не може чимось подряпатися або замерзнути, або мати якісь ще проблеми, які впливають на людей. Вона є богинею краси й повинна показати її ідеальними пропорціями тіла. (Більш того, для художника було дуже важливо дізнатися про те, як її зобразити анатомічно точно, і через живопис оголеної натури показати свої знання.) Під час Боттічеллі люди думали, що краса, добро і правда є нерозлучні. Картинна Венера передає не тільки фізичну, а й духовну красу.

Персонажі виглядають, ніби вони «приклеєні» на пейзажі. Це тому, що контури фігури промальовані дуже чітко. Кожен силует обведений темною лінією, і здається, що його легко можна вирізати з картини. У давнину існувало уявлення, що людське тіло, з його чітко обмеженими формами, є лише посудина для душі й укладає її в себе, як у в’язницю, до самої смерті. Таке уявлення було поширено й у Флоренції в XV столітті. Воно виникло завдяки послідовникам Платона – філософам-неоплатоникам, близьким до сімейства Медічі, у якого Боттічеллі перебував на службі. Він багато спілкувався з неоплатоніками, і його творчість, безсумнівно, ввібрала їх ідеї.

Чи ця картина дуже відома? Так, це одна з найвідоміших картин в історії мистецтва. Вона відзначає фундаментальну ідею, появу краси на Землі. Таке велике значення, яке закладене в картині, передається дуже просто в окремих предметах, створюється враження, що все дуже просто. Картина тече, як мелодія. Раніше тіло жінки художники зображували в образі Єви, у сценах, де вона спокушає змія або вигнання з раю за неслухняність Богу. Її оголеність була пов’язана з ганьбою первородного гріха. Тут, уперше, навпаки. Венера світиться, а образ сповнений її життєздатності. Ботічеллі запрошує нас замислитися про гармонію душі й тіла »[1; C.74-77].

 

Література

  1. Синяя GallFrangoise Как говорить с детьми об искусстве / Синяя Gall  Франсуаза [Перевод Фиби Данн copurigt] – Фрэнсис Linkol Limited, 2005 – 184p.
  2. Концепція художньо-естетичного виховання учнів у загальноосвітніх навчальних закладах України / [Л. Масол; Інститут проблем виховання АПН України] // Шкільний світ. – 2002. – № 9 (137). – С. 1-16.
  3. Масол Л. М. Загальна мистецька освіта: теорія і практика: монографія / Л. М. Масол. – К. : Промінь, 2006. – 432 с.
  4. Семенченко М. Якщо хочете виховати дитину вільною і толерантною – поведіть її в музей / М. Семенченко // «День» 02.2012 – [Електроний ресурс Режим доступу:
  5. Філософський словник / За ред. В.І. Шинкарука. – К. : УРЕ, 1986. – 800 с.
  6. Щолокова О.П. Методика викладання світової художньої культури [підручник] / О.П. Щолокова. – К. : Вид-во НПУ імені М.П. Драгоманова, 2009. – 288с.

Мистецтво та освіта : наук.-метод.журн. – Київ: Фенікс, 2013 – № 3

Перейти до панелі інструментів